Вимоги чинного законодавства передбачають сплату суб’єктами господарювання до бюджету, незалежно від форм власності, (в пропорції 70% до державного і 30%до місцевого) збору за забруднення навколишнього природного середовища за викиди в атмосферне повітря стаціонарними і пересувними об’єктами, скиди у водні об’єкти та за розміщення відходів.

                Необхідно звернути особливу увагу на одну з трьох складових вказаного збору – за розміщення відходів, оскільки суб’єктам господарської діяльності важко зорієнтуватися за розміщення яких відходів вноситься платіж до бюджету, що собою уявляють чотири класи небезпеки відходів, де можна отримати ліміт на розміщення відходів?

                Законом України від 05.03.98р. №187-98-ВР «Про відходи» (далі – Закон №187-98-ВР) визначено, що розміщення відходів - це зберігання відходів у спеціально відведених для цього місцях чи об’єктах.

                Збір за забруднення навколишнього природного середовища справляється до бюджету за розміщені відходи, які поділяються на чотири класи небезпеки. Небезпечні відходи - відходи, що мають такі фізичні, хімічні, біологічні чи інші небезпечні властивості, які створюють або можуть створити значну небезпеку для навколишнього природного середовища і здоров'я людини та які потребують спеціальних методів і засобів поводження з ними. Відповідно вимог статті 34 Закону №187-98-ВР усі небезпечні відходи за ступенем їх шкідливого впливу на навколишнє природне середовище та на життя і здоров'я людини відповідно до переліку небезпечних властивостей поділяються на класи і підлягають обліку.

У додатку №1 Постанови КМУ № 303 визначено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища за розміщені відходи справляється по нормативах в залежності від чотирьох класів небезпеки відходів де:

-I клас - це надзвичайно небезпечні відходи - обладнання та прилади, що містять ртуть, елементи з іонізуючим випромінюванням, люмінесцентні лампи і непридатні для застосування отрутохімікати та пестициди (до вказаного класу небезпеки також відносяться відходи на які не встановлено клас небезпеки);

-II клас - високонебезпечні відходи - до яких можуть бути віднесені відпрацьовані масла та мастила технічні і гідравлічні, нафтошлами, розчинники органічні відпрацьовані;

-III клас - помірно небезпечні відходи - до яких можуть бути віднесені акумулятори, медичний фіксаж, відпрацьовані фарби,плати зіпсовані, смоли зіпсовані, пил полірувальних кругів;

-IV клас - мало небезпечні відходи - до яких можуть бути віднесені автошини, побутове сміття, дефекат, сироватка, маслянка, склобій, тара, відходи деревини та відносяться малонебезпечні нетоксичні відходи гірничодобувної промисловості.

                Клас відходів визначається виробником відходів відповідно до нормативно-правових актів, що затверджуються спеціально уповноваженим центральним органом виконавчої влади з питань охорони навколишнього природного середовища за погодженням з державною санітарно-епідеміологічною службою України (ст.34 Закону №187-98-ВР).

                Виробник відходів - фізична або юридична особа, діяльність якої призводить до утворення відходів (стаття 1 Закону №187-98-ВР).

                Необхідно звернути увагу, що для суб’єктів які утворюють та розміщують відходи, передбачено заповнення форми державного статистичної звітності за формами № 1-небезпечні відходи, № 14-МТП «Звіт про утворення, використання і поставку вторинної сировини і відходів виробництва» і звітності № 1-ТПВ «Звіт про поводження з твердими побутовими відходами», тощо.

                Підприємство має вести первинний облік відходів відповідно до типових форм первинної облікової документації (картки, журнали, анкети) з використанням технологічної, нормативно-технічної, планово-економічної, бухгалтерської та іншої документації. Також для відображення господарських операцій підприємство може використовувати як відповідні типові форми первинного обліку, так й інші первинні документи, що фіксують факти здійснення цих операцій.

                Матеріально-сировинний баланс виробництва фіксує первинний поточний облік кількості, типу і складу відходів, що утворюються, збираються, перевозяться, зберігаються, обробляються, утилізуються, знешкоджуються та видаляються, і має форму облікового документа підприємства.

                Платнику збору, після визначення до якого класу небезпеки відноситься той чи інший вид відходів, необхідно розрахувати його норматив.Цей норматив в 2008 році, починаючи з першого кварталу, розраховується як добуток проіндексованого нормативу збору у попередньому році (визначається шляхом добутку базового нормативу збору станом на 31 грудня 2006 року, з урахуванням коефіцієнта 2,373, затвердженого у додатку 1 до Порядку встановлення нормативів збору за забруднення навколишнього природного середовища і стягнення цього збору, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 1 березня 1999 року №303, і коефіцієнта 1,116 - індексу споживчих цін (індексу інфляції) за 2006 рік у грн. коп. /з округленням до двох десяткових знаків/) і коефіцієнта індексу споживчих цін (індексу інфляції) у 2007 році - 1,166.

                Крім вищезгаданих коефіцієнтів, які збільшують нормативи, чинне законодавство передбачає також застосування коригуючих коефіцієнтів величина яких залежить від місця розміщення відходів (таблиці 2.4. і 2.5. Додатку №2 постанови КМУ № 303).

                Необхідно відмітити, що суми збору за забруднення навколишнього природного середовища за розміщення відходів обчислюються платниками збору самостійно, виходячи з фактичних обсягів розміщення відходів, нормативів зборів та коригуючих коефіцієнтів (пункт 4 Постанови КМУ № 303)

                Статтею 44 Закону України від 25.06.1991 р. .№1264-XII «Про охорону навколишнього природного середовища» передбачено, що збір за забруднення навколишнього природного середовища встановлюється на основі фактичних обсягів відходів та лімітів на їх розміщення.

Ліміт на розміщення відходів - обсяг відходів (окремо для кожного класу небезпеки), на який у власника відходів є дозвіл на їх розміщення, виданий органами Мінекоресурсів на місцях (п.2 Постанови КМУ від 03.08.1998 р. №1218 „Про затвердження порядку розроблення, затвердження і перегляду лімітів на утворення та розміщення відходів” (далі – Постанова №1218)).

                Необхідно відмітити, що чинне законодавство (постанова КМУ від 26.10.2001р. № 1430) передбачає можливість надання територіальними органами Мінприроди та природних ресурсів платних послуг екологічного характеру, в тому числі щодо проведення якісної або кількісної оцінки складу відходів, складання паспортів місць видалення та розміщення відходів.

                Звертаємо увагу, що за понадлімітні обсяги розміщення відходів і у разі відсутності у платників збору затверджених в установленому порядку лімітів розміщення відходів збір обчислюється в п'ятикратному розмірі (п.8 Постанови КМУ № 303).

                Понадлімітне розміщення відходів - виявлений у власника обсяг відходів, на які у нього немає ліміту на розміщення, або перевищено ліміт на розміщення і які підлягають обов'язковому розміщенню за окремим дозволом органів Мінекоресурсів на місцях (п.2 Постанови КМУ № 1218);

                Стаття 35 Закону №187-98-ВР визначає, що діяльність, пов'язана із збиранням і заготівлею окремих видів відходів як вторинної сировини та забезпеченням ними переробних підприємств, здійснюється на підставі ліцензії, виданої Мінприроди відповідно до закону.

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.11.2000р. № 1698 Мінприроди визнано органом ліцензування операцій у сфері поводження з небезпечними відходами по збиранню , заготівлі окремих видів вторинної сировини (згідно з переліками, які визначаються Кабінетом Міністрів України).

                Підставою для видачі ліцензії на збирання і заготівлю відходів, як вторинної сировини, є наявність у спеціалізованих підприємств виробничих і складських приміщень, пресового, вантажопідйомного та аналітичного обладнання, кваліфікованого персоналу.

                Статтею 37 Закону №187-98-ВР передбачено, що Державний контроль і нагляд у сфері поводження з відходами здійснюють спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади у сфері поводження з відходами, інші спеціально уповноважені органи виконавчої влади у сфері поводження з відходами. Первинний виробничий контроль у сфері поводження з відходами здійснюють у межах своєї компетенції виробники відходів.

Громадський контроль у сфері поводження з відходами здійснюють громадські інспектори з охорони навколишнього природного середовища відповідно до законодавства. Нагляд за додержанням законів у сфері поводження з відходами здійснює Генеральний прокурор України та підпорядковані йому органи прокуратури в межах повноважень, передбачених законом.

                Державна санітарно – епідеміологічна служба згідно з вимогами статті 33 Закону України від 24.02.1994р. №4004- XII „Про забезпечення санітарного і епідеміологічного благополуччя населення”:

- проводить видачу висновків державної санітарно-епідеміологічної експертизи щодо об'єктів поводження з відходами;

- встановлює санітарно-гігієнічні вимоги до продукції, що виробляється з відходів, та видає гігієнічний сертифікат на неї;

- здійснює методичне забезпечення та контроль під час визначення рівня небезпечності відходів.

                Державна екологічна інспекція згідно з вимогами пункту 4 постанови КМУ від 17.11.2001 р. №1520 „Про затвердження Положення про Державну екологічну інспекцію” організовує і здійснює державний контроль за додержанням вимог законодавства у сфері поводження з відходами.

                Органи Мінприроди України згідно з вимогами пункту 8 Інструкції про порядок обчислення та сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища, затвердженої наказом Міністерства охорони навколишнього природного середовища і ДПА України від 19.07.99р. №162/379) здійснюють контроль за дотриманням лімітів розміщення відходів, проводять перевірки правильності визначення платниками фактичних обсягів розміщення відходів.

                Органи державної податкової служби здійснюють контроль за правильністю обчислення, повнотою та своєчасністю сплати збору, своєчасністю подання податкових розрахунків, ведуть облік платників збору та нарахованих і сплачених сум збору.

Отже, суб’єкту господарської діяльності при розміщенні відходів необхідно:

1.Отримати в органі Мінприроди України  дозвіл та ліміт на розміщення відходів, в якому вказується клас небезпеки відходів;

2.Забезпечити подачу податкового розрахунку збору до органів державної податкової служби протягом 40 календарних днів, наступних за останнім календарним днем звітного (податкового) кварталу, за місцем податкової реєстрації платника (місцем перебування на податковому обліку в органах державної податкової служби).

                Звертаємо увагу, що відповідно вимог чинного законодавства територіальні органи Мінприроди України до 1 грудня року, що передує звітному, подають до органів державної податкової служби перелік підприємств, установ, організацій, громадян - суб'єктів господарювання, яким в установленому порядку видано дозволи на розміщення відходів, а також направляють зміни до переліку до 30 числа місяця, наступного за кварталом, у якому вони виникли.

                Відсутність підприємства, установи, організації, громадянина - суб'єкта господарювання в переліку не звільняє їх від сплати збору за забруднення навколишнього природного середовища.